ВИДВОРЕННЯ, ДЕПОРТАЦІЯ ТА ЕКСТРАДИЦІЯ

Created on: January 23, 2024
Modified on: January 23, 2024

Видворення з країни

Видворення (removal) з країни – вид адміністративного покарання, який встановлюється відносно іноземних громадян за вчинення адміністративних правопорушень передбачених національними законами “Про адміністративні правопорушення” відповідних країн Європейського союзу, і полягає в пропозиції іноземному громадянинові в добровільному порядку залишити територію країни в зв’язку з порушенням строків перебування, вчиненням ними правопорушень, наданням неправдивої інформації та/або підроблених документів або незаконним перебуванням в країні. Видворення слід відрізняти від депортації, тому що незважаючи на формальну схожість, ці поняття відрізняються за юридичною природою та підставами застосування.

Відповідний уповноважений орган приймає рішення про видворення з країни тільки після аналізу конкретної ситуації та відсутності ризику невиконання іноземцем зобов’язань з добровільного виїзду з країни.

Видворення, на відміну від депортації, супроводжується контрольованим самостійним виїздом іноземного громадянина з цієї країни.

Іноземному громадянинові, який притягується до такого виду покарання, обмежується в’їзд в цю країну на відповідний строк, який визначається національним законодавством країни, що винесла рішення про видворення.

Видворення іноземного громадянина з будь-якої країни Європейського союзу, як правило, супроводжується занесенням інформації про нього до Шенгенської інформаційної системи і, надалі, передбачає подальшу строкову заборону на в’їзд не тільки в цю країну, а й в країни Європейського союзу, а також в країни, які використовують SIS (Schengen Information System).

Депортація

Депортація (deportation)- це примусове контрольоване переміщення особи через державний кордон за межі країни, зазвичай – під конвоєм, у разі коли іноземним громадянином грубо порушені законодавчі акти відповідної країни, а також перебування цього іноземного громадянина в країні загрожує національній безпеці та цілісності країни.

Депортація здійснюється за рішенням суду виключно на підставах, передбачених у відповідних законодавчих актах відповідної країни. Частіш за все депортація застосовується у випадках втрати або припинення в іноземного громадянина законних підстав для подальшого перебування (проживання) в країні, а також вчинення ним будь-яких правопорушень під час перебування в країні/країнах Європейського союзу.

У разі якщо відповідні органи підозрюють, що існує ризик не виконання іноземцем зобов’язань з добровільного виїзду з країни, то в такому випадку відповідна уповноважена особа або орган влади вручає іноземцеві рішення про депортацію і оплачений квиток в країну його походження, а також супроводжує його до транспортного засобу, який слідує за межі цієї країни.

В Ірландії наказ про депортацію видає Міністр юстиції Ірландії. Але спочатку Міністр юстиції відмовляє у наданні статусу біженця або додаткового захисту чи дозволу на перебування.

Міністр може анулювати (відкликати) заяву про надання статусу біженця, або статусу термінового захисту (Temporary Protection), якщо особа:

  • вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людяності;
  • вчинила тяжкий неполітичний злочин за межами Ірландії до її прибуття в Ірландію;
  • винна в діях, що суперечать цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй, які становлять загрозу національній безпеці;
  • отримала статус біженця на підставі наданої неправдивої або оманливої інформації;
  • становить небезпеку для суспільства або безпеки держави.

 

Перед тим, як видати наказ про депортацію, міністр повідомляє особі про свій намір видати такий наказ. Зазвичай у повідомленні пропонується можливість добровільно залишити країну до того, як буде прийнято рішення про депортацію.

Однак, якщо ви були засуджені за скоєння тяжкого злочину або вважаєтесь загрозою національній безпеці, ви не можете виїхати добровільно. Це означає, що вам буде видано наказ про депортацію без можливості добровільного виїзду, і ви не зможете згодом повернутися до Ірландії.

Відповідно до Протоколу № 7 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, іноземний громадянин, який на законних підставах перебуває на території держави, не може бути видворенний не інакше, як у виконання рішення, прийнятого відповідно до закону.​

Депортація не застосовується до наступних категорій іноземних громадян і осіб без громадянства:

  • до осіб, що звернулися з клопотанням про надання статусу біженця до закінчення розгляду їх клопотання;
  • до осіб, визнаних біженцями або осіб, що отримали політичний притулок;
  • до осіб, що отримали відмову у визнанні біженцями або в наданні притулку, втратили статус біженця або осіб, позбавлених статусу біженця та яких не може бути депортовано проти їх волі на територію держави, де їх життю або свободі загрожує небезпека переслідувань за ознаками раси, релігії, національності, належності до певної соціальної групи або політичних переконань,
  • а також співробітникам дипломатичних і консульських установ та іншим особам, що користуються дипломатичним імунітетом.

 

Кожен з депортованих, має можливість подати апеляцію протягом певного терміну.

Слід зауважити, що не може бути групового видворення або депортації.

Якщо будь-яка особа підлягає видворенню або депортації, то спільно з нею не можуть бути депортовані особи, по яких не винесено відповідне рішення незалежно від їх власних дій або фінансових обставин.

Екстрадиція

Екстрадиція (extradition) – це видача особи – громадянина тієї чи іншої держави компетентним органам, які займаються її розшуком для виконання вироку або притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності.

При екстрадиції слід зазначити, особливу роль норм міжнародного права (юрисдикцію).  Основою договорів про екстрадицію між Україною та іншими державами являються 2 головні документи:

  • Європейська конвенція про видачу правопорушників з Додатковими протоколами.
  • Конвенція про правову допомогу та правові відносини у сімейних, цивільних та кримінальних справах.

 

Екстрадиція та міра покарання визначаються  в Кримінально-процесуальному кодексі України відповідно до вчиненого кримінального правопорушення. Етапи та особливості екстрадиції охарактеризовані в главі 44 Кримінально-процесуального кодексу України.

Екстрадиція складається з наступних етапів:

  • Встановлення місця перебування особи через підготовку офіційного звернення до держави, де вона перебуває.
  • Перевірка обставин, які можуть перешкоджати видачі.
  • Прийняття кінцевого рішення (за запитом).
  • Фактична передача особи під юрисдикцію держави, яка підготувала відповідний запит.

 

Для можливості застосування процедури екстрадиції особу мають підозрювати або обвинуватити у вчиненні правопорушень, за які їй загрожує покарання у вигляді як мінімум одного року ув’язнення.

Ключовий документ для початку процедури екстрадиції – офіційне звернення, тобто, запит про екстрадицію. Єдина належна підстава для складання цього запиту – звинувачення, підозра або засудження особи за вчинення кримінального злочину. В деяких випадках інші держави можуть відмовити в екстрадиції.

Після того, як держава за запитом дозволила видачу особи, ця особа має бути впродовж 2-х місяців доправлена на батьківщину. Вказаний термін може бути і меншим.

В деяких випадках окрім екстрадиції можуть застосовуватись так звані  «термінові прохання» до іншої держави щодо запобіжного затримання особи. Для цього достатньо ордера суду для затримання. Держава, при цьому, має висловити готовність до здійснення екстрадиції в майбутньому. Такий запит відправляється впродовж 2-х місяців з моменту затримання особи.

 

Міжнародні переведення засуджених за вчинення кримінальних злочинів на батьківщину

Якщо особа є іноземним громадянином, який відбуває термін ув’язнення в Ірландії, вона може подати заяву про переведення для відбування покарання у своїй рідній країні.

Ірландія як і Україна підписала Конвенцію Ради Європи про передачу засуджених осіб. Цей Договір передбачає екстрадицію іноземців, засуджених за вчинення кримінальних злочинів, на батьківщину. Центральними органами, компетентними розглядати такі питання є Міністерства юстиції.

Основними умовами передачі засудженої особи є:

1) засуджена особа повинна вважатися громадянином країни, до якої хоче бути переведеною;

2) судове рішення (вирок) має бути остаточним і набути законної сили;

3) на момент отримання запиту про передачу засудженій особі залишилось відбувати покарання строком не менш як шість місяців або якщо їй призначено довічне позбавлення волі;

4) якщо на передачу згодна засуджена особа або, з врахуванням її віку або фізичного чи психічного стану, законний представник засудженої особи;

5) якщо діяння, за яке було винесено вирок, є злочином у державі виконання рішення;

6) держава винесення вироку і держава виконання вироку мають бути згодні на передачу засудженої особи.

Крім того, положеннями двосторонніх міжнародних договорів також вимагається відшкодування засудженим матеріальних збитків, заподіяних злочином.

Із запитом про передачу засудженої особи може звернутися як держава винесення вироку, так і держава виконання вироку. Ініціатором вирішення питання може бути і сама засуджена особа (прохання засудженого має бути викладено письмово та завірено належним чином в установі, в якій відбуває покарання ця особа), а відповідно до положень двосторонніх договорів – також родичі засудженого.

Передача здійснюється за згодою обох держав, та засудженої особи, або, у разі необхідності, – законного представника цієї особи.

Держава винесення вироку зобов’язана інформувати будь-яку засуджену особу про можливість застосування до неї положень цієї Конвенції або відповідних міжнародних договорів.

Здійснення передачі можливе лише при висловленні засудженою особою свого бажання бути переданою. При цьому обов’язково враховується добровільність згоди з повним розумінням особою правових наслідків при здійсненні передачі. Держава виконання вироку має право перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи добровільність такої згоди.

В разі отримання запиту/клопотання Мін’юст України розпочинає розгляд питання про передачу та звертається до держави винесення вироку направити пакет завірених належним чином документів, передбачений п.2 ст. 6 Конвенції.

Міністерство юстиції України проводить відповідну перевірку отриманих матеріалів на дотримання обов’язкових умов передачі та приймає рішення щодо передачі/прийому засудженої особи з/на територію України для подальшого відбування покарання. Відповідне доручення дається Міністерству внутрішніх справ України та Державному департаменту України з питань виконання покарань, які здійснюють передачу засудженої особи на кордоні України та її етапування по території України. Про дату передачі засудженої особи повідомляється Міністерство юстиції України.

У разі прийняття рішення про відмову в передачі засудженої особи для подальшого відбування покарання наводяться обґрунтовані підстави прийняття такого рішення.

Засуджена особа обов’язково інформується про заходи, вжиті в зв’язку з розглядом питання про її передачу.

Після передачі засудженого громадянина в Україну вирішується питання про приведення вироку іноземного суду відносно засудженого у відповідність до українського законодавства.

Передумовою виконання вироку іноземного суду згідно з вимогами законодавства України є його визнання. Україна при вирішенні питань про виконання вироку дотримується процедури, передбаченої підпунктом “б” пункту 1 ст. 9 Конвенції, тобто визнає вирок іноземної держави з використанням судової процедури нашої держави і, таким чином, замінює міру покарання, передбачену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством України за такий самий злочин. Але у будь-якому випадку покарання у державі виконання вироку не може бути більш тривалим або суворим, ніж покарання, призначене у державі винесення вироку.

Таким чином, після здійснення передачі засудженої особи на територію України Міністерство юстиції звертається до Верховного Суду України з проханням розглянути питання виконання на території України вироку іноземної держави стосовно засудженої особи та приведення вироку цієї ж іноземної держави відносно вищезгаданої засудженої особи у відповідність з законодавством України.

Верховний Суд України надсилає матеріали до відповідного суду України за місцем перебування засудженої особи під вартою, за результатом розгляду якого виноситься судове рішення і подальше відбування покарання здійснюється відповідно до українського законодавства.

Слід зазначити, що як державою винесення вироку, так і державою виконання вироку відповідно до їх національних законодавств може бути застосовано право помилування, амністії або пом’якшення вироку відносно засудженої особи (ст.12 Конвенції).

Необхідно враховувати також виключне право держави винесення вироку переглядати справу відносно засудженого (ст.13 Конвенції).

Відповідно до статті 15 Конвенції держава виконання вироку інформує іншу державу про виконання вироку стосовно засудженої особи у випадках, коли вирок виконано, якщо засуджена особа втекла з-під варти до закінчення виконання вироку, або коли про таке повідомлення просить держава винесення вироку.

 

 

Законодавчі акти: